Сторінками шкільного музею
Матеріально-технічна
база навчально-виховного комплексу №7
Наш перший директор Наугольний Валентин Андрійович
Матеріально-технічна
база навчально-виховного комплексу №7
м. Хмельницького
НВК № 7 м.
Хмельницького створений шляхом реорганізації загальноосвітньої школи №26 міста
Хмельницького у 1999 році як школа-ліцей. Загальна територія закладу – 2.6872
га. У школі створені усі умови для організації якісного навчального-виховного
процесу.
Ø Обладнано актовий
зал, обідній зал у їдальні на 200 місць, 3 комп’ютерних класи: 2 для старшої
школи та 1 для початкової, бібліотеку, медичний кабінет, спальню із 25 ліжками,
кімнату відпочинку для учнів з особливими освітніми потребами.
Ø Створено
навчальні кабінети біології, хімії, фізики, етнології, української літератури,
літератури Подільського краю, географії, історії, світової художньої культури, математики.
Ø Для уроків трудового
навчання діють майстерні з обробки металу та обслуговуючої праці.
Ø Обладнано
кабінети практичного психолога, логопеда, планується створення кабінету
дефектолога.
Ø Для проведення
конференцій, семінарів, методичних засідань створено методичний кабінет з
мультимедійною дошкою.
Ø Бібліотечний фонд школи складає 16 336
підручників, 9 175 примірників художньої літератури, 9 періодичних видань.
Ø У приміщенні
школи знаходиться діючий плавальний басейн. Для учнів 5-11 класів організовано
уроки плавання.
Ø На території
закладу знаходяться спортивні споруди:
·
Відкриті тенісні корти;
·
Гімнастичне містечко з нестандартним
обладнанням;
·
Баскетбольний майданчик;
·
Велике футбольне поле;
·
Міні-футбольне поле з штучним покриттям;
·
Волейбольний майданчик;
Ø
У будівлі школи обладнано 2 спортивні зали:
великий та гімнастичний, а також спортивну кімнату.
Ø
На території є невелика теплиця.
Наш перший директор Наугольний Валентин Андрійович
Капітан шкільного корабля
(Спогади про першого директора школи
№26
Наугольного Валентина Андрійовича)
Народився 15 лютого 1938 року на Донеччині в родині
робітників. Закінчивши школу з золотою медаллю, вступив до
Вінницького педінституту, так як мріяв стати педагогом. Але спочатку подав
документи на факультет фізичного виховання, здав заліки, але ректор вмовив
вступати на фізико-математичний факультет.
Важким було дитинство Наугольного В.А.: війна, голод,
інтернат. Батько мав вищу освіту, працював директором МТС. Під час
війни отримав сильні поранення і незадовго по закінченні війни помер. Мати
залишилася з двома
дітьми. Після смерті батька мати стала інвалідом, була прикута до ліжка. На
деякий час віддала його з сестрою в інтернат. Проживали в с.м.т. Брацлав на Вінниччині. В шкільні роки захоплювався
садівництвом, городництвом, вирощував жоржини і картоплю, двічі їздив в
Москву на ВДНГ, нагороджений значком
учасника виставки. І тому, мабуть захопився колекціонуванням значків.
Мріяв бути капітаном далекого плавання, креслив
штурманські карти, вивчав морську термінологію і тільки за браком грошей не
зміг поїхати у Владивосток,
щоб скласти екзамени (іспити) в мореходне училище.
Захоплювався
футболом. Грав за збірну Вінниччини в команді юніорів.
Свій трудовий педагогічний шлях розпочав в 1961 році в м.
Хмельницькому
вчителем фізики в школі-інтернаті №2 в Раково. Працював на різних посадах:
вихователем, вчителем, завучем молодших класів в школі №9, директором школи № 6, завідував міським відділом
освіти міста Хмельницького.
35 років педагогічної праці - не
такий уже малий відрізок часу для
великих і малих справ. З чим можна порівняти і виміряти щоденні турботи
директора?
великих і малих справ. З чим можна порівняти і виміряти щоденні турботи
директора?
Вагомий внесок Валентина Андрійовича був у будівництво
школи №26 в мікрорайоні Гречани. Будівництво розпочалося ще в 1986 році.
Будувалась школа дуже швидко. До відкриття школи залишалося ще
чимало часу — біля 4-5 місяців, але вже було призначено директора
новобудови - Наугольного Валентина Андрійовича, який зумів організувати
батьків майбутніх учнів попрацювати на благоустрої школи, а всіх майбутніх вчителів «відпрацювати»
два тижні, готуючи шкільні приміщення, класні кімнати до початку першого навчального року.
Вчителі вірили обіцянкам директора про оплату праці і
дуже хотіли бути працевлаштованими в новій школі і тому з великим
ентузіазмом виконували
важку і брудну роботу, перервавши свої літні відпустки.
За це отримали палке спасибі на святі відкриття школи. 30
серпня 1986 року
ошатна, біла, трьохповерхова красуня-школа урочисто відкрила двері для дітей мікрорайону.
Такої великої, гарної школи не знали в місті: просторі
зали і холли, басейн,
великі і світлі класи.
Завдяки директору новобудова прийняла 20 перших класів: 9 класів семирічок
і 11 класів шестирічок. Найстаршими учнями були 9-класники з класним керівником Самійлів Галиною Яківною, які
стали першими випускниками школи.
Валентин Андрійович дуже любив музику. В школі
організував гурток духових інструментів. (Зі спогадів вчителів).
Довгий час був депутатом міської ради, дбав про розквіт
нашого рідного міста, добробут його мешканців. Виконуючи свої основні
обов'язки, він багато сил і часу віддавав депутатській роботі.
Поміркованість, стриманість, справедливість,
принциповість, повага до колег - за цими рисами його авторитет серед людей.
Нашу педагогічну
сім'ю сміливо і впевнено вів до нових звершень.
Родина для нього - це надійний затишок, тепло, джерело
радості і натхнення. Навчаючись на третьому курсі інституту, він
знайшов свою половинку Раїсу, з якою одружився. В шлюбі народилася в
них донька, яка закінчила школу № 16 з золотою медаллю. Він був люблячим
чоловіком, татом і дідусем. Родиною він вважав не тільки свою сім'ю, але й
колектив. Яким він був щасливим, коли на 10-річчя школи прийшли всі колеги, які працювали.
Був щасливий і тоді, коли святкував ювілей - 60 років.
Він був шанованою людиною в місті. Прийшли привітати завідуючий міськвно Козубняк
Володимир Романович, міський голова Чекман Михайло Констянтинович,
яких, на жаль, вже немає серед нас.
За прожиті роки складного творчого життя він набув
великого життєвого досвіду. Всі знання, сили і вміння віддавав
роботі. Доля наділила його невичерпною енергією і надзвичайною силою
характеру. Він впевнено і вміло вів педагогічний корабель школи по широкому
морю пізнання. Роботу знав і любив. Передавав свої знання, свій досвід,
який набув протягом життя, підростаючому поколінню. Його професійний почерк -
це педагогічна майстерність,
мудре керівництво.
Життя прожив недарма. Коли встиг виростити дитину чи
посадити дерево в саду, то, кажуть, що хороша ця людина. І коли дерев посаджено
не один сад, коли все життя сіяв розумне, добре, вічне, то як таку людину величають? Розум, професійні
знання ще довго будуть служити людям.
Його праця відзначена багатьма грамотами міського,
обласного відділів освіти, грамотами Міністерства освіти України ( 9 ). Він
тричі відмінник народної
освіти СРСР, вчитель-методист. Визнавався найкращим директором школи УРСР.
Валентин Андрійович здобув своєю наполегливою працею заслужений авторитет. Він не просто був директором, справжнім
педагогом, працював у складі творчої групи директорів «Пошук».
Ніколи ні за яких обставин ні з ким не сварився, не
судився, нікому поганого слова не сказав. Чим міг, добрим людям
допомагав, а злим і підлим завжди прощав.
Любив людей.
Ось його
інтерв'ю з учнями Стецюк Інною та Гринь Наталею:
«- Ви працюєте в школі 11 років. Яка подія з шкільного
життя найбільше запам'яталася?
- Це
10-річчя школи. Усі колеги, з якими я працював, прийшли на це
свято. Я був дуже щасливий.
свято. Я був дуже щасливий.
- Ваша
улюблена страва?
- Український
борщ з сметаною. А ще вареники у великій мисці, щоб їх
їло багато людей. Я люблю гурт».
їло багато людей. Я люблю гурт».
Вражають слова, сказані в день
ювілею:
- Що б Ви
хотіли собі побажати?
- Здоров'я.
Якщо воно буде, то я б ще зміг попрацювати років 10. Щоб
не забували друзі, щоб приїжджали до мене не тільки пити зі мною вино, а й
щоб допомагали на городі. Ще хочу вивести в люди своїх онучок Катю і Надію.
не забували друзі, щоб приїжджали до мене не тільки пити зі мною вино, а й
щоб допомагали на городі. Ще хочу вивести в люди своїх онучок Катю і Надію.
Але не судилося
попрацювати 10 років, вивести в люди своїх онучок.
24 квітня 1998 року несподівано обірвалося життя. Гірко усвідомлювати,
що вже немає серед нас цієї мудрої і чуйної людини, вдалого керівника, який умів прийти на
допомогу у будь-яку хвилину.
Він рано пішов у вічність. І всім нам: колегам, друзям,
учням - його не вистачає.
Вічна пам'ять і смуток залишаться в наших серцях.
Проте подвижницька діяльність Наугольного В. А. знайшла продовження.
Його онука Катя навчається у Вінницькому педінституті на 5 курсі факультету
іноземних мов. Вона так, як і дідусь, творча душа. Надя навчається на 2
курсі ХНУ на факультеті телекомунікацій. Продовжує його справу дружина
Раїса Костянтинівна, вчитель іноземної мови школи №1 м. Хмельницького.
Його справу продовжують директори шкіл №16 та № 20
Змієвська Л.І., Роздорожнюк Є.М., проректор інституту післядипломної освіти
вчителів Мельник В.В., які працювали разом з ним. Заповітною мрією Наугольного В.А. був
розвиток школи № 26 як школи здорового
способу життя. Він дуже хотів, щоб школа була включена в європейську мережу шкіл сприяння здоров'я. Його
мрія здійснилася. Наш заклад потужно
працює в даному напрямку. Школа двічі була нагороджена грамотами Міністерства освіти України як переможець
Всеукраїнського конкурсу - захисту
сучасної моделі школи сприяння здоров'ю.
Все горіло у його
руках, скрізь встигав,
Уперто йшов
угору. Шлях йому стелився у зірках.
Думка рвалась в далеч неозору. І здавалось,
Для таких немає
ні проблем, ні перешкод, ні втоми,
Сили духу, волі і
ума досконало поєднались в ньому.
Заступник
директора НВК №7
Степасюк
Л.В.
Вчитель
історії НВК №7
Вох Є.Г.
цікавий та корисний блог. Бажаю успіху
ВідповістиВидалити